Питання не зовсім по суті, але все ж таки. Вчора в обід мій рейтинг був 2,89. Ввечері вже 2,53, хоча мої останні пости і коментарі не мінусували. Сьогодні, взагалі, 1,69. Мені, в принципі, пофіг, але просто цікаво у чому причина?
Ну, коли немає чого відповісти — звісно зачепити тему дискусії))
Вадиме, запитайте справжніх чернівецьких журналістів, як вони вчасно і оперативно отримують інформацію з міської ради
У моєму коментарі прослідковується лише бажання привчити тіпа крутих місцевих політологів поваважати себе елементарним знанням законів.
А щодо простого народу, то йому елементарно чхати на ваші грантоїдські вумні інформаційні запити…
Я би на цей запит взагалі не відповідав, тому що він неправильно оформлений. По-перше, не має посади голови ради. Згідно п.1, ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є посада голови відповідного населеного пункту. У даному випадку м.Чернівці. По-друге, не має посади в.о голови Чернівецької міської ради. Згідно п.1, ст.42 згаданого закону є особа яка ЗДІЙСНЮЄ ПОВНОВАЖЕННЯ голови відповідного населеного пункту.
Спершу вчимо закони, а потім пишемо запити)))
Мені цікаво, чому ніхто не хоче говорити про те, а шо було до «Години журналіста»??? Розумію, незручно. А були щорічна прес-конференція міського голови. Інформаційні повідомлення прес-центру.І у кращому випадку одна прес-конференція якогось чиновника раз на декілька місяців. І всіх все влаштовувало. Тоді одного чиновника вистачало…
17 років чернівецькі журналісти чудово жили без Години журналіста, а зараз, немов по команді, з ланцюга зірвалися.
Мені незрозуміло чому саме Година журналіста має бути мірилом демократичності та прозорості відносин міської ради з журналістами та громадою міста.
Складається враження, що щоб не робили нові люди, які зараз відповідають за інформаційну політику Ратуші, все одно знайдуться декілька майстрів пера яким вічно щось не подобається.
Щодо форматів, то головне не форма і назва, а суть.
І я щиро дивуюся тим моїм колегам, які відстоюють кабінетно-паркетний формат спілкування з владою. Ми хочемо зробити спілкування журналістів з чиновниками та депутатами динамічним, гострим, і, в першу чергу, цікавим для журналістів, аби потім це було цікаво мешканцям нашого міста. Ми хочемо, щоб у телевізійників була хороша картинка, а у газетярів класні фотографії (приклад – виїзна прес-конференція Водоканалу минулої п’ятниці).
Зрозуміло, що комусь аж чешеться представити міську раду в очах громадськості таким собі мовчазним, замкненим у собі монстром.
Та може варто перестати шукати чорну кішку у темній кімнаті, зважаючи на те, що її там не має…
У 2000 році я був стажером на вуличному телебаченні. Темою нашого чергового ефіру були зарплати, соціальні стандарти, безробіття і так далі. Підходжу з мікрофоном до одного мужика років 30-ти, і він мені видає гнівну тираду про те яка у нас хрєнова держава, бо він змушений сидіти з дитиною, а жінка заробляти гроші. Я його запитую чому він не може знайти роботу? І отримую просто вбивчу відповідь: А що? Я маю за 70 гривень горбатитися???!!! (мінімальна зарплата тоді коливалася в межах 90 гривень).
Оце типова суть ледь не кожного українця: працювати не хочу, вкрасти боюся, буду грати в лотерею і обзивати всіх довкола мудаками.
Я ні в якому випадку не виправдовую українськів олігархів — Бог їм суддя. Але я переконаний, що в цій країні можна нормально заробляти чесно. І стати заможньою людиною теж можна чесно. Просто треба не кивати у бік олігархів, і стогнати про гріховність багатства, а просто працювати…
Вадиме, запитайте справжніх чернівецьких журналістів, як вони вчасно і оперативно отримують інформацію з міської ради
А щодо простого народу, то йому елементарно чхати на ваші грантоїдські вумні інформаційні запити…
Спершу вчимо закони, а потім пишемо запити)))
а далі по тексту…
Мені незрозуміло чому саме Година журналіста має бути мірилом демократичності та прозорості відносин міської ради з журналістами та громадою міста.
Складається враження, що щоб не робили нові люди, які зараз відповідають за інформаційну політику Ратуші, все одно знайдуться декілька майстрів пера яким вічно щось не подобається.
Щодо форматів, то головне не форма і назва, а суть.
І я щиро дивуюся тим моїм колегам, які відстоюють кабінетно-паркетний формат спілкування з владою. Ми хочемо зробити спілкування журналістів з чиновниками та депутатами динамічним, гострим, і, в першу чергу, цікавим для журналістів, аби потім це було цікаво мешканцям нашого міста. Ми хочемо, щоб у телевізійників була хороша картинка, а у газетярів класні фотографії (приклад – виїзна прес-конференція Водоканалу минулої п’ятниці).
Зрозуміло, що комусь аж чешеться представити міську раду в очах громадськості таким собі мовчазним, замкненим у собі монстром.
Та може варто перестати шукати чорну кішку у темній кімнаті, зважаючи на те, що її там не має…
Оце типова суть ледь не кожного українця: працювати не хочу, вкрасти боюся, буду грати в лотерею і обзивати всіх довкола мудаками.
Я ні в якому випадку не виправдовую українськів олігархів — Бог їм суддя. Але я переконаний, що в цій країні можна нормально заробляти чесно. І стати заможньою людиною теж можна чесно. Просто треба не кивати у бік олігархів, і стогнати про гріховність багатства, а просто працювати…