Про неправильных пчёл и воздушные шарики

В контексте разоблачений Виктора Довганича, хотелось бы и мне написать несколько слов.

Мне, ни коим образом, не хочется очернять коллег по цеху Сергея Зарайского и Петра Кобевко. Впрочем, как и обелять их.

Они просто являются элементами, существующей в нашем обществе, системы. Все прекрасно знают, что и во время выборов и без них и Зарайский берёт деньги за публикации, и Кобевко тоже. Юра Чорней, судя по наполнению его сайта, прислуживает Бурбакам-Каспрукам. Жизненное кредо Сергея Сулимы в этом плане: «Всегда! В свободно конвертируемой валюте»))). Не брезгуют финансовыми подачками Загайский, Стефанец, Гена Сергеев  — платными сюжетами. Про ТВА эпохи Забродского, как, впрочем, и нынешнее, я, вообще, молчу. Этот список можно продолжить до бесконечности. И ничего плохого в том, что люди берут деньги, кормят свои коллективы и семьи, я не вижу.

Я тоже брал деньги за нужные кому-то материалы. Потому, что когда ещё был молодым журналистом, хорошо усвоил урок аксакала нашего медиапространства Петра Кобевко о том, что у каждого журналиста есть своя цена, и денег не предлагают только бездарностям.

Ключевой же вопрос данной ситуации заключается совершенно в другом. Для того, чтобы прикрыть свои финансовые грешки, многие представители масс-медиа (в случае разоблачённых Довганичем, Зарайский в меньшей мере, Кобевко в большей) вооружатся знаменем честности, независимости, объективности, и быстренько начинают делить журналистов на правильных и неправильных пчёл. Себя, разумеется, приписывая к правильным.

А любые попытки внутрикорпоративной дискуссии на тему «джинсы», рассматриваются ими как нечто постыдное, словно разговор о венерических заболеваниях.

Одну такую попытку я предпринял в июне 2012 года. Тогда журналистка газеты «ЧАС» Надя Бабинская (Вирна), которая пыталась меня убедить в том, что газета «ЧАС» самая честная из всех честных газет в мире, а сама она Надя журналистский ангел во плоти, просто удачно это маскирует. После этого, я здесь на Вкурсе написал такие слова: «вчора у той момент коли мені спало на думку, що я знаходжуся на злеті професійних хвойд, які переконують оточуючих, та в першу чергу себе, що вони незаймані, я покинув дане міроприємство».

Надя почему то восприняла этой в свой адрес, хотя я имел ввиду процесс продажности журналистов в целом. И вот она, как главная героиня картины Эжена Делакруа взобралась на баррикаду, и потребовала от журналистской общественности предать меня остракизму, не здороваться, не общаться, и даже не справлять природную нужду на одном гектаре со мной)))

Прошло время… Мне пришлось уйти с должности советника городского головы по связям с общественностью (о чём, в принципе, не жалею, потому, что чиновник это не моё). Коллеги со мной здороваются. А те, кто не здороваются… — я, как и Федорук, не доллар, чтобы всем нравится.

И это же время, как и разоблачения Довганича, доказали мою правоту.

Теперь мне интересно, что будет после этого делать Надя? Уволится с работы? Публично признает, что Кобевко берёт бабло, а она с этого бабла получает зарплату и гонорары? Или с завидным упрямством будет отбеливать своего шефа и себя, доказывая, что все вокруг ганд*ны, а они воздушные шарики…

22 коментарі

Сергій Воронцов
Хорошая опечатка, Захар — на «Вкусе»)
Захар Подкидишев
исправил)))
Святослав Вишинський
Одну фразу в третьому абзаці процензуровано у зв'язку з порушенням Правил мережі «ВКурсі». При бажанні можна замінити іншою, більш толерантною — або залишити як є.
Захар Подкидишев
Я изменил формулировку, хотя суть от этого всё равно не поменялась).
Согласен, что в первом варианте формулировка была не совсем тактичной по отношению к Юре. Но вызванна она была тем, что он в последнее время очень сильно включил «режим Бога» (его морализаторство и «тыканье» на встрече журналистов и блоггеров, явное тому подтверждение). По этому хотелось опустить человека с небес на землю.
Надеюсь конфликт исчерпан.
Святослав Вишинський
Конфлікту не було — просто заувага до формулювання. Моралізм властивий багатьом. У т.ч. модераторам «ВКурсі».
Михайло Шморгун
Надя ідеаліст (на мою думку, імхо). На таких, як Вона і є надія.Такі люди показують напрям для змін…
Сергій Воронцов
Нема нічого страшнішого ідеаліста в політиці, Міша. Читай міф про Прокруста, це тоді Святе письмо було. Ідеаліст — це страшний гріх. Ідол-ідеал
Юрій Чорней
Захаре! Ти усім кого згадуєш свічку тримав, чи просто так, з бодуна пишеш? За себе сказав — молодець, що зізнався, це вже факт, будемо тепер знати. А про інших давай докази. Бо всі знають — тут не катіт. Ти давай бодай такі, як Довганич. Чи ти у нас тепер єдине джерело інформації з усіх питань? Як мені потім посилатись на тебе в інформації про Добробут, якшо ти тут брешеш як сивий мерин? Прямо якесь помоєчне джерело інформації получається.
Сергій Воронцов
Вважаю текст Захара в цілому тактичним і слушним. На минулому тижні я збирався писати про «моральне домінування» — найбільш вбогий прийом, яким користуються і деякі журналісти і політики. Зміст прийому: я добрий, тому що ти поганий, або ти поганий, тому що я добрий. Власне це — єдиний аргумент. На жаль, у Чернівцях, чи то в силу провінційності, чи то успадкованої «совковості» світогляду це чи не головний прийом політичної боротьби.Зарайський в цьому не брав участь(не пригадую такого). А Петро Дмитрович любить зіграти Істину у провінційному запорошеному театрі. Покричати, тицяючи пальцем: це агент, ворог народу, продажна шкура, — не дуже обтяжуючи себе роздумами: так це чи ні. Здається, головна думка Захара — деяким людям, які, на жаль, і не постраждали від Довганича і не постраждають, хоча б тому, що не журналісти, а штабісти, чи діячі різного штибу, так ось, їм треба забути про цей прийом якнайшвидше. І пахати, замість пускати чорні слюні в коментах
Маріанна Антонюк
Сергію, «тактичним» чи «тактовним»? Якщо «тактичним» — нема більше питань. Якщо ж «тактовним» — то є.
Сергій Воронцов
Задавай питання)
Сергій Воронцов
Зауважу, речення про Юру Чорнея, я не мав на увазі.
Маріанна Антонюк
ага, ти мене випередив. Тобто, все-таки — нетактовно.
Маріанна Антонюк
тобто ти вважаєш тактовним, коли про одних пишуть, що вони «берут деньги за публикации», в інших — «жизненное кредо», треті — «не брезгуют», про четвертих краще «вообще помолчать», і один з них усіх виокремлений як той, що «лижет одно место»? це — тактовно? До речі, а кого ти маєш на увазі, коли радиш «пахати замість пускати чорні слюні в коментах»? І як ти розрізняєш «штабістів» і «журналістів»? От ти, наприклад, хто?
Сергій Воронцов
Журналіст. Колись їм не був, колись може буду кимсь ще. можу сказати, незважаючи на те, що не хлопчик вже. Але маю сумніви, що штабістом. Чорну слину — ботів мав на увазі, як просто тупо принижують авторів дописів, статей, замість обговорювати викладені факти. Боти — породження штабів. Рівень ботів — дуже часто віддзеркалює багато чого
Віктор Довганич
А хто із журналістів закінчував факультет журналістики, а не філфак?
Олексій Пономаренко
Захар, як ти міг. Не прийнято у журналістів говорити про це. Бачиш, жоден сайт, жодне ЗМІ не згадало це.
І знову хзотілось би згадати про подвійні стандарти. Уявімо на секундочку, що на місті Кобевка чи Зарайського виявляється умовний Захар, який брав би гроші за публікацію у умовному «Експресі» заказухи, чи умовна людина з провладної газети, чи провладного сайту… Оооой чо би началось, відео би розібрали на цитати, Трач наробив би демотиваторів з стоп-кадрів, звучали би голосні слова про продажність, священні принципи журналістики, чого доброго реально би хвойдою назвали, а не як у вищезгаданому випадку.
Скажіть відверто, хтось з вас сумнівається у такому сценарії?
Святослав Вишинський
Говорячи за себе — не сумніваюсь. Утім, місцеві ЗМІ через деякий час усе-таки почали реагувати — в силу кількох факторів тему замовчати не вдалося.
Михайло Шморгун
До Юрія Ілліча. Не по темі.
Про умовну «другу сторону».
Вони бояться свободи. Вони не здатні реагувати на інформацію. Вони не пристосовані до інформаційного середовища. Вони хочуть його купити і контролювати і закони політики перенести на закони інформації. Але в них це не вийде бо справедливість дійсно є і вона знайде шлях, як обійти брехню і дістатися людей, які її заслуговують. І влада, і опозиція, і деякі медіа — приречені. Їм гаплик. Ось що показав випадок довганича.
Думаю блогерам, журналістам і громадським активістам пора будувати свій «ноєв ковчег» і поставити одну єдину задачу — вижити і не втратити здоровий глузд у наближаючомусь конфлікті.
Василий Забродский
Міша, перепрошую, а який конфлікт наближається? Між ким? Спійманий на гарячому Зарайський намагається пояснити, що всі такі і так треба. Чорней, Загайський та інші мовчать. Певно справді погоджуються з такою тезою і є такими. То конфлікт має бути між тими хто мовчить і тими хто не хоче мовчати? От Зарайський в Фейсбуці намагається прирівняти мене до себе. Але ж ЖОДЕН із моіх гостей в «Дзеркалі» не може сказати, що він платив за участь в програмі. Певно є серед журналістів ( а блогерів я теж вважаю журналістами), хто не бере? То в чому конфлікт?
Михайло Шморгун
Конфлікт — це вибори президента. Усі більш-менш адекватні спеціалісти у медіа уже розпливлися по кандидатах, або збираються це робити в найближчий час. Відповідно журналістське середовище УЖЕ у стані війни.
Проблема всіх виборчих кампаній у тому, що залучені медійщики не можуть відійти від своїх виборчих ролей. Вони вносять закони бєспрєдєлу, корупції і антилюдську дозу циннізму(попросту — закони виборів) в інформаційний простір де головними цінностями є правда, справедливість та неупередженість. Я не знаю, що буде після 15 року, але я знаю, що маю після цього з однаковим рукостистаканням підійти і до Кобевка,і до Забродського, і до Зарайського, І до Подкидишева. І не кривити душею коли матиму нагоду спілкуватися з ними. Бо далі, після 2015 — головне. Конструктивна робота, відновлення довіри людей до влади. І це неможливо буде зробити без інформаційного середовища. Але довіру не відновить середовище, що зайнято внутрішніми війнами та «підставами» накшталт цієї…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте